звернувся з позовом до двох держав – Уругваю та Австралії, на прийняття правової регламентації, що лімітує використання його торговельних знаків. З точки зору міжнародного інвестиційного права ці спори мають цікаві імплікації. Мова йде, головним чином, про проблематику меж легітимного державного регулювання з метою захисту громадського здоров’я (police/regulatory powers) та можливого конфлікту з міжнародним захистом інвестицій. Проте у статті ці спори розглядаються з іншої точки зору. У першу чергу її присвячено можливостям застосування в інвестиційному арбітражі інших джерел міжнародного права, ніж застосовна BIT, національне право та міжнародні звичаї. Конкретно йдеться про застосування права WTO (угоди TRIPS), а також Генеральної конвенції про контроль тютюну. Для презентації правових регламентів та вимог інвестора, про які йдеться, автор розглядає способи можливого або підходящого застосування у цих спорах «неінвестиційного міжнародного права». Він доходить висновку, що трибуналам слід враховувати неінвестиційне право при тлумаченні застосовної BIT. Автор також виражає думку, що вимоги інвестора в частині порушення права WTO є необґрунтованими. На завершення автор посилається на можливі наслідки цих спорів в області державної політики, присвяченої інституту інвестиційного арбітражу, перш за все – на недавню відмову від цього механізму розв’язання спорів у деяких державах, – наприклад, Австралії.